Текст і Фото: Марія Старікова
Обкладинка, Ілюстрації: Instagram Сергія
Учасники: Сергій Майдуков, Андрій Божок, Анастасія Леонова
Організатори: IST Publishing
У межах програми з книжкового дизайну (Інтерфейси оптимізму) «Х Книжкового Арсеналу» 26 червня 2021 року відбулась зустріч із Сергієм Майдуковим – українським художником, ілюстратором The New Yorker. Говорили про артбуки, як явище, та першу книгу Сергія, присвячену Києву.
Чим відрізняється артбук від артбуку
IST Publishing як видавництво було створено на художньому підґрунті, оскільки вся команда має мистецтвознавчий та кураторський бекграунд.
Анастасія Леонова: «Поступово ми рухалися від виставкової діяльності до видавничої. Саме тому наш фокус спрямований на видання книжок про культуру і мистецтво, на критичні тексти, на роботу з художниками. Допомогти втілювати їхні ідеї, переводити їхні роботи у книжковий формат – одна з головних задач у видавництві. Видання артбуків – наша магістральна лінія, але видання артбуків в Україні має свої складнощі».
Перш за все, це молодий і малознайомий ринок – попри те, що за останні кілька років з’явилося чимало креативних візуальних видань. Однак культура споживання і читання цих книжок досі розвивається на теренах нашої країни. Ще одна складність полягає у технічному друкарському втіленні всіх ідей.
Анастасія Леонова: «Раніше ми робили тільки чорно-білі артбуки. Книга Сергія дозволила нам не тільки піти до повнокольорового друку, але й побавитися барвами, які є у Києві, які є у роботах Сергія. Варто згадати наших дизайнерів – GRAFPROM studio, які допомогли втіли усі наші ідеї».
- ПЕРШИЙ ЕТАП: ВИРОБНИЦТВО
Роботи Сергія часто пов’язані з місцем, містом, ландшафтом, зокрема Києвом.
Андрій Божок: «Мені бракувало красивих цікавих історій про Україну та Київ, які би говорили про наш досвід, про наш простір, про наші реалії. Якось засинав, і це одна з тих ідей, які приходять у короткий проміжок часу між буттям і сном, таке собі міжбуття … дуже радий, що не забув. Я подумав, таку історію можна розповісти картинками Сергія. Це мав би бути графічний роман або новела про людину, що приїхала з Донецька в Київ, і творчо реалізувалася тут. Почали працювати. Зрозуміли, що, можливо, вона трохи не на часі. Від абстракції перейшли до вже існуючих зображень – їх було аж 30. Побачивши їх, я відчув, що з них можна зробити книгу. На щастя, наших партнерів це теж зацікавило. Тож записуйте свої думки!»
Сергій почав знайомитись з айпадом, як із інструментом, аби малювати на місці та в кольорі – щоб не носити з собою мольберт, фарби, олівці, які розсипаються в рюкзаку постійно. Митець експериментував із діджиталом.
Сергій Майдуков: «Коли я почав створювати ці картинки, я керувався тільки тим, що може гарно лягти на графіку. Не було якихось критеріїв того, що я малюю і навіщо. Десь з 30-ї картинки, відколи вирішили робити книгу, я почав ретельніше вдивлятися; намагався зберігати баланс між модерновими будівлями і самим Києвом, аби не бути попсовим – про київський модернізм уже всі все сказали й намалювали. Мене приваблюють широкі відкриті вулиці, проспекти, рух людей і машин, тополі, красиве небо і, напевно, якась миттєва іронія, присутня у конкретних місцях».
Робота над артбуком тривала понад рік – зі слів Анастасії, вона була дуже інтенсивною, у розпал пандемії, тож команда часто збиралася у Zoom.
Сергій Майдуков: «Спочатку працювало натхнення від того, як всі ми класно порозумілися, що маємо спільне бачення. Я жив із цим, доки ми не почали будувати наратив із картинок – це виявилося найскладнішим. Ми пробували втілити подорож людини, що прилетіла до аеропорту і гуляє містом. Пробували будувати історію за сезонами, за районами, за часом доби – все це нам не відгукувалося. Андрій запропонував подивитися мої олівцеві чб скетчі, хоча я був проти змішування графік – і щойно вони з’явилися, ми почали будувати історію за відчуттями. Заклали сенс у початок, у кінець, а решту вибудували візуально, чергуючи серйозні та несерйозні кортики … і за кольором. Друга складність сталася, коли ми друкували книгу: я приїхав і підписав кольоропроби. Потім глянув на всі ці стоси в поліграфії, і чим більше дивився, тим більше усвідомлював, що вони якісь зелені. Що їх надруковано вже сотні. Перенервував і зробив висновок: завжди дивись картинки у нормальному світлі! Бо з ними все було ок».
Анастасія згадала багаточасові сесії, де команда викладала картинки, пробувала складати їх разом, підбирати послідовність і кольори. Згадала, що книгу думали зробити квадратною – під формат малюнків. Андрій додав, що вони хотіли додати ще й текст: чомусь не бачили зображення самодостатніми.
Сергій Майдуков: «Але цю роль виконали самі картинки. Ми передивилися купу книжок, і певною мірою нас зашорило те, що майже всі вони були з текстом. Ми замкнулися на цій ідеї, тому що так робили інші. Крім того, ми орієнтувалися на світових ілюстраторів: Брайан Рі (Brian Rea), Крістоф Німан (Christoph Niemann). Ми хотіли створити книгу на світовому рівні, тож надихалися їхніми роботами. Також, коли ми розглядали інші книги – ми усвідомлювали, що нам НЕ подобається, та як ми НЕ будемо робити».
- ДРУГИЙ ЕТАП: ЗМІСТ
Кожна людина має своє сприйняття Києва, і в усіх воно різне. Анастасія зазначила, що киянин сьогодні – це не тільки та людина, що тут народилась і виросла. Це всі, хто живуть тут, разом будують це місто і розвивають його.
Чи можемо ми привернути увагу до проблем і подій, що відбуваються в місті, через артбук?
Та чи може артбук виконувати соціальну роль?
Андрій Божок: «Наша книга – жива теза того, що ми всі кияни. Я з маленького містечка Українка під Києвом, Сергій – з Донецька, Анастасія – з Харкова, Катерина – з Хмельницького, наші дизайнери теж із Харкова, IST Publishing – харківсько-київське видавництво. Ми всі робили цю книгу, про нашу любов до Києва, і мені здається, вона вийшла класною. Безперечно, і книга, і артбук, який комусь здається просто красивим, може підіймати важливі питання; впливати на те, як ми бачимо. Є книги про київські або українські мозаїки; є книги про балкони, з виданням яких зростає інтерес до проблем та особливостей міста, як ми його бачимо, на що звертаємо свою увагу – це дозволяє поглянути на звичне по-новому. Сподіваюсь, наші читачі можуть поглянути на Київ із любов’ю, з іронією – так, як це робить Сергій»
- ПИТАННЯ-ВІДПОВІДІ
— Що для вас є київським символом, який може передати код міста?
Сергій: Для мене код – це пагорби Києва, вихід на кожний з алеї чи бульвару. Вони обов’язково з трафіком, людьми та свічками тополь. Богдана Хмельницького, бульвар Шевченка, Лесі Українки, узвози – для мене це характерні риси, притаманні саме Києву. Шлях вгору, і ти виходиш на якийсь пагорб, і відкривається історична плюс індустріальна панорама.
Андрій: Першим згадується каштан, але, мабуть, він згадується всім. Другим – Дніпро, ця ріка, що йде через усе місто … всю країну? Ну, тоді будівля Крематорію на Байковому кладовищі – потужний символ і фантастична архітектура. Плавні лінії в трагічному місці, але вони мені дуже про життя.
Сергій: Андрій запросив мене подивитись на Київ у великий бінокль, щоб намалювати місто через Дніпро. Це сталося в районі села Витачів. Обрали ракурс, створили панораму. Було дуже складно: пейзаж просто перед очима, та щойно відірвався від бінокля – малюєш уже по пам’яті. Не можеш дивитись і малювати одночасно: спочатку треба притулитися, сфокусувати погляд через перетинку, щоб не заважала, запам’ятати, і вже тоді малювати.
— Чи багато картинок були створені спеціально для книги?
Сергій: Десь 33 з 50 були створені раніше, решта – з’явились потім. Але коли я отримав від команди завдання ходити й малювати цілеспрямовано, мені це дуже зв’язало руки: накладається відповідальність за вибір місця, сенсів … Певний час я думав, що буду робити картинку чи дві на тиждень, але перший місяць просто ходив і не міг дати собі раду на замовлення з прицілом.
— Чи є зображення, які запам’ятались тим, що виявилися складними?
Сергій: Так, я робив декілька дублів Батьківщини-Матері. Здійснив кілька заходів. Вона має герб радянського союзу на щиті, і я все думав: як зробити так, щоб уникнути чорної плашки цензури, тому що … тому що. По-друге, як не зробити так, як роблять інколи автори дитячих книжок, цензуруючи частини тіла – це погляд на реальність трішки казковий, відсутність рішення. Я ходив туди разів сім, поки не знайшов вид, який цей герб відрізає: якщо малювати з-під мосту, під яким всі ці барельєфи і скульптури, можна побачити кут цієї перетинки, який закриває потрібну частину герба. Це був мій наратив. А другий – обрати такий час, в який цей герб блищить так, що його не можна бачити. Складність полягала ще у тому, що там дуже спекотно, було літо, планшет перегрівався і вимикався. Я приходив наступного дня.
— У який час порадите малювати стосовно світла, сонця?
Сергій: Найбільш вигідний час – кінематографічний .. якщо говорити про весну та осінь, то, напевно, 5-6 вечора Якщо це ясний день, то сонце дуже красиво підсвічує кути і грані. Влітку планшет гріється, взимку охолоджується – в обох випадках він гальмує, як і пальці. 20 градусів – норм.
— Чорно-білі скетчі в книзі нагадують розмальовку. Якби ви побачили, що її помалювали дітлахи, скажімо, ваших друзів – ви би засмутилися?
Сергій: Я би зрадів! І це не показова відповідь! Будь-який шматочок мистецтва, який, на мій погляд, розміщений не тільки в публічному просторі, а взагалі десь – спонукає до діалогу. Якщо ця дитинка хоче вести цей діалог зі мною – я завжди радий. І ми з донькою, яка зараз сидить і слухає мене уважно в одному капці … дякую, що прийшла. Ми часто граємо в таку гру: я малюю щось одне, а Северина домальовує щось інше. Тому я би зрадів.
— Це перший досвід, коли ви працювали на айпаді?
Сергій: Вперше я використав айпад, коли мене запросили в якості арт директора в один графічний проєкт до Копенгагену. Мені сказали взяти з собою свій лептоп, якого в мене ніколи не було … тож я взяв планшет, з яким тоді тільки знайомився. Малювати на ньому я почав під час створення книги.
Анастасія: До речі, Девід Гокні (David Hockney) такий фанат айпаду …
Сергій: Не тільки він! Ще Марк Улріксен (Mark Ulriksen), він створює для Нью Йоркер картинки майже в людський зріст, їх фотографують – і вони стають обкладинками чи ілюстраціями. Марк почав малювати на айпаді … це, певною мірою, давншифтінг (прим: «downshifting», або «життєспрощення» – у контексті виражає філософію спрощення життя). Якщо ти малюєш на холстах і на фанерах у людський зріст, а потім починаєш малювати в діджитал. Але він так легко до цього ставиться в своїх поясненнях, у нього такий великий відсоток самоосвіти, що не можна сказати, що це давншифтінг.
Андрій: Думаю, перше зображення. Це людина, яка підіймається Бульваром Шевченка у вечірньому сонці. Це про мандрівку, запрошення до книги, до Києва, до нашої історії.
— Чи є в кожного з вас улюблена картинка з артбуку?
Сергій: Мені здається, з графічного боку – метро Славутич. Бо воно дуже складне за світлом, і мені дивно, що в мене вийшло. А друга – тому, що коли малював ту багатоповерхівку, я провалився в своє дитинство. Поряд грали діти у футбол, вони лазили через паркани. Багатоповерхівки, трав’яні скоси, верби – я відчув, що зміг покласти все це в цю картинку.
Анастасія: Дуже полюбляю картинку Житнього ринку! До речі, я не знаю багато прикладів книг лише з ілюстраціями. Що ви про це знаєте?
Сергій: Думаю, ця практика навіть у нас поширена, але не вистачає контактів і комерційних талантів на ринку, якщо говорити про співпрацю видавництва та ілюстратора. Маленькі зіни без текстів бачимо постійно. В нас усе це є, але видається маленькими накладами, як самвидав – їх бачить маленький прошарок людей. На Заході (в Америці) артбук часто є дипломною роботою.
— Ілюстрація до світових видань – це про пошук ідеї. Як відбувається ваш пошук ідей?
Сергій: Зазвичай графічній роботі над статтями передує тривалий час писання. Я записую головні символи статті, про що вона, і скорочую в 1-2 речення, щоб можна було сказати «це стаття про…». Шукаю візуальні символи до абстрактних понять … наприклад, зміна клімату. До неї можна шукати різні не абстрактні, а конкретні речі: термометр, пальма, пінгвіни, білий ведмедик, сонце … це перший ряд візуалізацій. Коли ти вичерпався – викинь його, і шукай другий, а краще й третій ряд. І коли ти вже береш символи з третього ряду, поєднуєш зі змістом статті – з’являється метафора.
KYIV by Sergiy Maidukov – візуальна історія про Київ, що містить понад 50 кольорових ілюстрацій та чорно-білих скетчів за період 2018-2021 років. Автор – Сергій Майдуков. Видавництво – IST Publishing. Усі тексти написано українською та англійською. Не путівник, а розібрана мозаїка для читачів.
Сергій Майдуков – український ілюстратор, чиї роботи публікували в The New Yorker, The Guardian, The Wall Street Journal, The Financial Times; у книгах «Розстріляне відродження» (Основи), «2001: A Space Odyssey» (Moppet Books). Праці Сергія також увійшли до колекції Бібліотеки Конгресу (США).