Фото і Текст: Марія Старікова
20 листопада в Українському домі стартував глобальний проєкт «Культурні ініціативи» та виставка виставка «Медіазалежність. Українська версія».
Поява фотографії та розвиток імпресіонізму започаткували сучасне мистецтво і назавжди змінили комунікацію між світом і людиною. Нині фотографія – це особливе бачення; форма мислення; наріжний камінь у діяльності митців. «Постмедійність» притаманна роботам, що імітують погляд крізь об’єктив. Це картини, написані у кіно- або фотостилістиці. Це форма, сутність і контакт, який встановлюється між артистом, глядачем та середовищем.
«Культура є основою нашого буття, а сучасне мистецтво – його підтримкою. Це не ілюзорний світ, це – реальність, що примушує думати», – Ольга Вієра, директорка УД. – «Сьогодні існує якийсь конфлікт між старшим і молодшим поколінням, тому ми хочемо обєднувати, актуалізувати етно, представити традиційність у сучасному форматі, щоб зацікавити молодь».
Відтепер інституція представлятиме національний продукт у творчих і креативних галузях. Мета – подолання культурних дистанцій між різними жанрами та верствами суспільства. Проєкт базується на ґрунтовному дослідженні постмедійності, яке здійснила Вікторія Бурлака.
Цій темі мистецтвознавиця присвятила книгу, яку презентує 26 листопада о 19:00
Автором масштабної медіа-інсталяції у центральному залі є Степан Рябченко – «Електронні вітри» відразу привертають увагу та занурюють глядача у контекст. На другому поверсі розташовані твори авторів: Олег Тістол, Ігор Гусєв, Василь Цаголов, Олександр Гнилицький, Альона Гром, Юрій Сивирин, Юлія Савенко, Юлія Кисіль, Ірина Клименко.
Картини по-різному говорять про те саме: медіагігієна, свідомість і медіазалежність, як «діагноз сучасного суспільства, що увійшов у хронічну стадію». Чим далі, тим складніше відірватися від ґаджетів – їх відсутність здатна викликати тривожність та навіть паніку. Збулося, нарешті, пророцтво Маклюєна: медіа стали органічним продовженням нервової системи людини.
У малій залі представлені нові роботи Олега Тістола – художник прагнув зобразити постійну зміну постмедійності. Картина «Європа», як продукт роздумів артиста про «ще живопис» та «вже живопис» – різні види живопису, який законсервувався та дожив до наших днів. «Ми так відстали, бігаючи по колу, що в якийсь момент опинилися попереду всіх» – соцреалізм переріс у постсоцреалізм, а той розвивається паралельно із постмодернізмом. Робота «В`єтнам» – Тістол шанує екзотичність та екзотичні народи. Він і сам відчуває себе екзотикою, підкреслює її та вважає, що саме вона є цікавою в нас для нас. Нормальність умовна; багато що залежить від сприйняття.
Ігор Гусєв представив картину «Та, що ковтає шпаги» – вона ніби проводжає в інший вимір, подібний до соцмереж. Цей прийом використовує і Герхард Рітхер, бо переконаний: портрет не повинен відображати душу та характер моделі, а художник не повинен передавати своє сприйняття. Реальність не можна побачити чи усвідомити, вона завжди лишається під зовнішньою оболонкою.
На третьому поверсі у великій залі представлені інсталяції артистів: Олег Тістол, Арсен Савадов, Марго Рєзнік, Ольга Дрозд, Юлія Лебедь, Анна Легенька, Олег Голосій, Олександр Гнилицький, Арсен Савадов, Ксенія Оксінь, Ave Libertatemaveamor, Rými art group, Стан Квітко, Борис Кашапов, Олексій Сай, Іван Сай, Юлія Кисіль, Ольга Балансіага, Ксенія Гнилицька, Анна Роєнко, Андрій Сидоренко, Катя Березницька.
Вони різняться за посилом та формою: скульптури, картини, відеоарт
Деякі ексцентричні:
Марго Рєзнік
Відеоперфоманс: «Рожеві шмарклі»
Ідея: «Думай позитивно, склянка завжди наполовину повна». Якщо ніколи не відчуваєш негативних емоцій, то це про байдужість і відстороненість, а не про адекватність. Придушені емоції витікають з носа рожевими шмарклями, трохи огидності у псевдостерильному суспільстві.
Деякі інтригують:
Rými art group (Ксенія Оксінь, Ave Libertatemaveamor)
Інсталяція: «Надмірне використання»
Ідея: альтернативний вимір – антиутопія з жагою до контролю. Зображення нанесені чорно-білою фарбою, аби не відволікати від головного. Питання до глядача: чи відчуваєш ти себе у безпеці, опинившись під прицілом? Камери, що стежать за людиною в публічному просторі і те, як це виглядає за монітором. Заплутана історія про комфорт і безпеку в добу інформаційних технологій.
Деякі змушують замислитись:
Стан Квітко
Відео: «Класики»
Ідея: ілюстрація світовідчуття покоління Z, що виросло в умовах віртуальної реальності. З одного боку, елемент занурення – панічна одержимість своїми страхами. З іншого – для цих дітей межа між смертю та життям є досить умовною, як і межа між віртуальним та реальним.
Деякі – надихають:
Борис Кашапов
Відео: «Екосповідальня»
Ідея: екологічна свідомість є новою формою релігійності; єдиним універсальним критерієм, що забезпечує розподіл на праведників та грішників. «Сповідальня» створена для того, щоб відвідувачі могли «покаятись» у своїх гріхах проти екології та отримати їх відпущення. В релігійній практиці каяття є очищенням. Та чи є каяття шляхом до очищення навколишнього середовища?
«Цей проєкт стосується дуже важливої теми – медіазалежності. Я вражений тим, що за статистикою пересічний дорослий щодня проводить 6 годин 42 хвилини в Інтернеті» – зазначає Браян Фурман, заступник аташе з питань культури посольства США. – «Насолоджуючись творами, давайте подумаємо над тим, що саме означає бути свідомими споживачами медіапродуктів».