Chоrnobyl 33: уроки по виживанню у 2022-му

26 квітня 1986 сталася найбільша у світі техногенна катастрофа – трагедія на ЧАЕС. 26 вересня 2019 у павільйоні київського Річкового вокзалу презентували міжнародну медіа-арт виставку «ARTEFACT: Chоrnobyl 33» – тоді вона стала однією з найбільших в Україні. 24 лютого 2022 о четвертій ранку росія знову напала на Україну, і війна, яка тривала вісім років, набула нового масштабу.

Сьогодні червень. СЬОГОДНІ – ядерний тероризм з боку російських окупантів, російської влади та російського «нєтакого» суспільства, яке це радо спонсує та підтримує. СЬОГОДНІ – у полоні співробітники ЗАЕС, найдовша зміна співробітників ЧАЕС та майно, розкрадене і вивезене росіянами з ЧАЕС. СЬОГОДНІ – відсутність коментарів МАГАТЕ з приводу російських ракет, які критично низько пролетіли над ПАЕС. СЬОГОДНІ – щоденна загроза, що росіяни влучать у якийсь із блоків, і п*зд* накриє нас всіх раніше, ніж інші країни встигнуть висловити глибоку стурбованість.

Тоді і СЬОГОДНІ ми стикаємося з серйозними проблемами: радіаційна безпека, ядерна загроза, фейкові новини, медіаграмотність, маніпуляція. Виставка «ARTEFACT: Chоrnobyl 33» зібрала їх до купи, спробувала донести людям важливу інформацію і переосмислити трагедію через мистецтво.

«Чорнобиль – приклад інформаційної катастрофи. Переосмислення закликає поставити собі питання: чому сьогодні ми не згадуємо внесок ліквідаторів; не цікавимося тим, що сталося насправді; не знаємо, як захиститися від радіації?» – зазначає Валерій Коршунов, куратор проєкту.

10 днів. Понад 12 000 відвідувачів. Більше 20-ти експонатів від артистів з України, Китаю, Іспанії, Італії та Данії. Стіни радянської будівлі, яку підсилюють лазерна стеля та параметричні скульптури.

Вальдемар Клюзко | «Класики»

Ідея: класики, накреслені на підлозі зали. Кожна клітинка несе в собі «генетичний код», що розповідає подробиці аварії: допустимий рівень радіації, площа зони відчуження, номер реактору. Робота нагадує про трагедію, повтору якої не можна допустити.

Ірина Ворона | «White souls»

Концепція: кожна людина залишає слід на землі, її діяння проходять крізь простір та час. Епоха постправди вплинула на формування особистості. Зародження самосприйняття – це зародження особистості з її бажаннями, прагненнями, страхами та мріями. Фігури, маски, нитки символізують точки дотику і розвиток зв’язків. Сяюче коло – то є чиста енергія душі, а тіло – то її оболонка.

Оксана Бузяк, Ярослав Костенко | «Реактор»

Ідея: колективна робота медіа-арт лабораторії Carbon. Вона символізує процес роботи реактора у ніч 26 квітня: хвилювання наростає > критична межа > момент вибуху > поширення радіації > паніка -> ліквідація катастрофи > кінець як новий початок.

Олег Харч (Харченко) | «Будь готовий»

Ідея: демонстрація першотравневого маршу 1986 року. Цього дня у Києві зафіксували найбільший показник радіоактивного забруднення. Інсталяція, підсилена флуоресцентною фарбою для створення ефекту радіації – це 500 піонерських краваток, що були на марші, який ніхто не відміняв.

Настя Лойко |«Надування»

Ідея: штольня, у ній – екран і червона кнопка. Бах! Пластикова скульптура затуляє відео, як інфошум затуляє факти. Людина сліпо клацає на «лінк», підхоплює та поширює фейк. Чи ти фільтруєш інформацію? 

Олеся (Шамбур) Геращенко | «Правда»

Ідея: «Правда» – найвпливовіша щоденна газета СРСР із накладом 11 мільйонів копій. Щоб з`ясувати, коли саме у 1986 році новина про вибух потрапила на перші шпальти, авторка дослідила архіви й виявила, що НІКОЛИ. Подію згадали аж на дванадцятий день. Газети на стінах – це про замовчування й нехтування правами громадян.

Сергій Ніжинський, Володимир Ковбаса | «Mimosa»

Концепція: нові технології породжують нову міфологію. Mimosa [з грец. «багатолика», «лицемірна»] – необогиня медійної псевдореальності та інформаційної війни. Замість голови вона має куб, який транслює медіафейки. Він обладнаний електроенцефалографом: якщо людина зробить ментальне зусилля, на нього надійде зображення з камери у кімнаті, а глядач побачить реальну картину. Інсталяція закликає підвищувати ментальний імунітет через критичне мислення.

Володимир Гулич | «Пейзаж, який ніхто не побачить»

Ідея: «зворотній бік місяця» – дах реактора, максимальне забруднення, неможливість життя, як результат людської недбалості. А ще – це біль, сум, повага до героїв-ліквідаторів та заклик до загальної відповідальності за майбутнє.

Alessandro Amaducci | «POST REBIS»

Концепція: на Землі, знищеній ядерною катастрофою, панує дивний союз між людьми та машинами. Вони об’єднуються, щоб створити новий Ребіс. У середньовічній алхіміці це істота, що складається з половин чоловічого та жіночого тіла. Автор сприймає Чорнобиль як науково-фантастичну метафору місця, де змішуються смерть, життя, метаморфоза і трансмутація.

RASSVET, Astian Rey | «Випромінювання»

Ідея: експонат, присвячений першим пожежникам Чорнобильської аварії, зібрав найбільшу кількість відгуків. Приклад хворого на променеву хворобу демонструє, що вціліти – не означає вижити. У момент, коли тіло стає чужим і втрачає форму, внутрішня енергія стає помітною. У наступний момент це вже не людина, навіть не силует, а згусток енергії, що завис між світами.

У межах проєкту вийшла документальна стрічка «Перший арт-рейв Чорнобиля»: елементи перформансу надають катастрофі нового сенсу. Її представили на кількох міжнародних фестивалях.

Виставка ARTEFACT: Chernobyl 33 доводить, що сучасне мистецтво може бути цікавим і корисним для широких мас, розкриває митців і презентує світові сучасну Україну. Покоління змінюється, сприйняття Чорнобиля набуває нових рис, знання про нього стираються – і в цьому полягає проблема, оскільки необізнані люди шкодять не лише собі, поширюючи фейки, а цілій нації.

На прикладі виставки можемо прослідкувати, що проблеми нікуди не зникають, тому СЬОГОДНІ ми мусимо вчитися, застосовуючи досвід минулого – і разом протистояти злу. Від нас багато залежить.

Текст і Фото: Марія Старікова

Україна, Київ, 2019