Інтерв’юєрка: Марія Старікова
Інтерв’ю з: Черта
Обкладинка, ілюстрації: Черта
Близькі називають мене різними варіаціями імені – мабуть, наймилішим мені здається те, як називає мама: Лясею. Я народилась і все життя прожила в Запоріжжі, і зараз знаходжусь тут, бо за час повномасштабної виїжджати бажання не було. Навчаюсь теж тут – цьогоріч закінчила третій курс факультету іноземної філології ЗНУ. Вивчаю французьку.
Псевдонім «Черта», з наголосом на «е», з’явився близько двох років тому і не приховує символізму. Відбулося багато змін, відколи він закріпився за художницею – зокрема, Уляна перестала спілкуватися російською мовою.
«Змінювати його не хочу, бо він вже наче став частиною моєї особистості».
Уляна не дуже багато подорожувала – поки що, і мріє відвідати принаймні всі обласні центри України. Наразі її улюблені локації – сад Шевченка в Харкові, парк Шмідта в Бердянську та набережна у Дніпрі. Але найулюбленішим художниця називає Вознесенівський парк у Запоріжжі, а також старий Олександрівськ – так зване «старе місто», історична частина її рідного краю.
«І, звісно, скелі, Хортиця – там узагалі своя атмосфера та просто неймовірна природа, ніби в якомусь іншому світі. Я маю один спогад, мабуть, найтепліший саме про моє місто, який з року в рік повторювався. Це святкування його Дня народження, 14 жовтня, і щорічний ярмарок на його честь. Одного разу на це свято я зі своїми друзями (тоді ми навчалися в художній школі), не маючи грошей окрім як на проїзд додому, просто гуляли та куштували смаколики, що привозили з усієї області: і мелітопольський мед, і випічку, і все на світі. Пізніше я вирішила повернутись додому пішки, з одного берега Дніпра на інший. Це було важко, але дуже весело :)».
Натхнення Черта знаходить в історії України, якщо говоримо про гуманізації міст, та у цікавих фактах про ці міста, статистиках, визначних подіях, незвичайних місцях і місцевих легендах. А загалом, надихнути може будь-що: пісня, книга, гарний пейзаж, прогулянка, раптова зустріч або розповідь. Чарівним чином це перемішується в голові художниці і генерується в ідею.
А силу?
«Мабуть, коли бачу стійкість наших людей, і військових, і цивільних, волонтерів і просто тих, хто не захотів пройти повз. З любові до Батьківщини, зі своїх близьких. З людей, що пишуть мені в коментарі чи особисті, що мої роботи чимось допомогли їм або надихнули. А ще, мабуть, із гніву. Після кожного обстрілу мого міста, або інших міст, злість конвертується в силу і бажання працювати, у бажання донатити і розвивати нашу культуру, бо я вважаю, що теж, усе-таки, роблю свій невеличкий внесок. Це все додає сил не здаватися і рухатися далі».
Рідні та знайомі підтримують Черту в її діяльності – навіть, коли художниця впадає у відчай і вважає, що її праця марна.
«Я дуже вдячна їм за те, що не дають мені опустити руки. Я вдячна собі за те, що змінилась після 24 лютого, і зараз маю чітку громадянську позицію».
ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ЧЕРТИ
Перші кроки: «Малюю змалечку. З першого класу батьки віддали мене до художної школи, де я провчилась дев’ять років, і потім якийсь час майже не малювала. Після 2021-го я почала робити анімації для TikTok, створила акаунт в Instagram, і відтоді малюю майже щодня. Середня академічна освіта дуже допомогла мені: саме в художній школі я розвинула навички, навчились будувати композицію, використовувати фантазію для генерування ідей».
Про малювання: «Люблю те, що воно допомагає зобразити мої думки у доступній формі, бо мистецтво для мене – не тільки “терапія”, але також спосіб донести щось до інших. Якісь думки, історичні факти, мою позицію. Якщо не виходить щось – сприймаю це, як урок, і змінююсь. Найлегше для мене – вигадати ідею, сформувати в образи. От перенести їх буває складно, бо я досі вчуся, і деякі ракурси або анатомічні особливості є для мене складними. Проте, це також мотивує більше вчитися і вдосконалюватись».
Про мистецтво: «Я слідкую за багатьма художниками, і всі вони дуже надихають мене. Найбільше подобається творчість: redcheeked_diana, vixur.ozen, chemnyj.zmiy, kryulia7, diabelmleczny, та це ще не всі, бо всі художники, на яких я підписана, надихають, і я в захваті від їхніх робіт. Я люблю малювати українську вишивку та національний одяг, і найцікавіше те, що кожна область України має унікальні особливості, це просто неймовірно! Найбільше люблю малювати людей, динамічність в роботах, зображати певну ситуацію. Ще люблю малювати міфічних істот саме зі слов’янської міфології. Табу? Мабуть, зображення надто кривавих або відвертих сцен. Негативу мені вистачає в житті, тож я не переношу його у творчість (окрім випадків, якщо зображую історичну подію, трагедію), а до малювання сексуальних сцен не маю цікавості. Мені цікавіше намалювати щось із таким вайбом, але не зображувати “натурально”. Це мої особисті вподобання, і я ні в якому разі не засуджую людей, яким це подобається, бо кожен має право на свої смаки».
Про (не) вподобання: «Люблю книжкову ілюстрацію – це вершина моїх мрій. Обожнюю розглядати, підмічати щось для себе і просто милуватися. Це я обожнюю більше всього на світі. Не дуже люблю реалізм, і малювати дуже реалістичні роботи не вмію, можливо, тому не дуже люблю. Зате люблю малювати маслом на холсті. У мене є декілька картин удома, над однією працюю зараз. Люблю приглушені, але глибокі темні відтінки коричневого, теракотового, зеленого та червоного. Це мої улюблені кольори по життю».
Про творчий вайб: «Гадаю, це могло би бути якось так: очі, коричневий, чіткість, біль, порив, релігія, міф, лист, коло, полум’я».
Про Ту Саму мить: «Пам’ятаю, як добре залетів пост зі сповідями Харкова. Людям дуже сподобалось, і я пам’ятаю, як була шокована побачити позначку в 20к, це було чимось на кшталт: вау, це ж 20 моїх шкіл по кількості людей!».
ЕСТЕТИКА ЧЕРТИ
- ПОДОБАЄТЬСЯ:
Роліні з бринзою, книги про історію, подорожувати Україною, персикова газованка, українська вишивка та прикраси (будь-якого регіону), оркестрова музика, книги французькою, море, квартирники, грати на укулеле та на гітарі, прикольні штуки з «Аврори», домашні пацюки, молодий камамбер, кава з гарбузовим сиропом, аромасвічки.
- НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ:
Риба (будь-яка, але морепродукти ок), мати забагато вільного часу, грубіянів, голосне мовлення (або крик), пончики, занадто гостра їжа, енергетики, ліфти.
- ВРАЗИЛО:
Те, як уся країна згрупувалася, щоб допомогти постраждалим через теракт на Каховській ГЕС: місцеві, що виносили тварин на руках; самовідданість волонтерів, що приїздили для евакуації людей і вивозили їх під обстрілами. Неймовірно вразило і вкотре нагадало про вищу цінність людяності в цей час.
- ОБУРИЛО:
Мабуть, окрім перманентного обурення на світові організації, які ігнорують теракти росії (зокрема підрив ГЕС, замінування ЗАЕС) – це те, що попри весь жах війни, самі українці досі сваряться одне з одним. Через орієнтацію, зовнішність, стереотипи щодо регіонів. Мене обурює те, що вони досі існують, і я робитиму все від мене залежне, щоб цих стереотипів позбутись.
- КОЛЬОРОВІ АСОЦІАЦІЇ:
Небо – ніжно-блакитний. Мрія – персиковий. Магія – темно-зелений, Свобода – світло-жовтий. Душа – білий. Натхнення – бузковий. Дружба – яскравий зелений. Спогад – синій. Естетика – щось ближче до бежу. Радість – червоний. Літо – помаранчевий. Селище – охра. Музика – малиновий. Фотокартки – пісочний. Дощ – сіро-синій. Місто – будь-який пастельний колір. Світло – жовтий. Квітка – марсала. Мистецтво – колір червоного дерева. Україна – усі відтінки зеленого. Перемога – яскравий синій.
БЕСІДА З ЧЕРТОЮ
(СТАВТЕ ЧАЙНИЧОК)
— З якими особливими символами ти асоціюєш українську культуру?
Черта: Мабуть, залізо, дерево, вода та гори. Залізо тому, що залізом ми постійно виборюємо собі свободу, і це також символізує нашу міць і непохитність. Дерево було одним із найважливіших символів язичників на Русі, а також я бачу Україну неймовірно зеленою, усіх можливих відтінків. Вода – це наші моря, Азовське дуже багато значить для мене; так само, як і ріки, що символізують початок життя, бо без води воно неможливе. Гори – символ величі наших предків, що дивляться на нас згори протягом життя.
— Україну тероризує росія. Як це вплинуло на твоє мистецтво і на тебе?
Черта: Це змінило мою особистість, а відповідно – мою творчість. Спочатку я відчувала протест, намагалася через роботи привертати увагу світу, але зрозуміла, що у мене це не дуже виходить, і багато чудових українських художників уміють робити це краще. Тому, якийсь час я творила «для себе», намагалась хоча б у творчості абстрагуватись. Це тривало недовго. Почались сильні обстріли мого міста – і змінили мене ще раз. Я зрозуміла, що не можу бути осторонь, і хочу своєю творчістю приносити користь. Тоді я стала орієнтуватись на україномовну авдиторію, доносити факти про нашу історію, змальовувати сучасні події, щоб постійно нагадувати, хто є наш ворог, що він робив із нами раніше і що робить зараз, аби закарбувати в пам’яті настільки, щоб у жодного українця не лишилося сумніву, як треба ставитися до росіян.
— Яких принципів ти дотримуєшся в тому, щоб фіксувати трагедії?
Черта: Я не можу реагувати на всі серйозні події через свої роботи, бо я теж жива людина, і знаходжусь весь час у прифронтовому місті. Якщо опустити це, я дуже емоційна, і на трагедії реагую по-різному. Можу знайти сили, щоб «вималюватись», або можу відчути таку порожнечу, що важко функціонувати. Проте, я маю чітке правило щодо висвітлення подій в Україні. Я маю активну авдиторію, тому вважаю обов’язковим розповсюджувати важливу інформацію на своїх сторінках, донатити, бо це мінімум із того, що я можу зробити.
— Чи згодна ти зі твердженням, що «культура – НЕ поза політикою»?
Черта: Так. На 100% згодна. Культура є невід’ємною частиною нації, виховує громадян, їхні моральні та естетичні погляди, формує ментальність. Ми маємо як слід усвідомити важливість культурного розвитку в нашій країні, адже сторіччями вона пригнічувалась не лише росією, але й іншими державами, у складі яких знаходились окремі частини території України. Я – митець. Мистецтво є частиною культури. Моя творчість має нехай і не надто великий, але вплив на думку людей, і я маю нести за це відповідальність.
Малюнки зліва направо: 1) гуманізація Бахмута, 2022 рік; 2) Вінниця, “Легенда про Південний Буг”; 3) окуповані Донецьк і Луганськ.
— Яким чином всі ми можемо сприяти збереженню, наповненню та поширенню української культури? Як митці, ЗМІ, споживачі?
Черта: Ми маємо дивитися вглиб речей, але там, де це потрібно. Не відкидати минуле, а переосмислювати його. «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани». Ми маємо знати і, головне, цінувати не лише героїчні сторінки своєї історії, але й інші. Сторінки горя, спірні моменти, сторінки відчаю і затишшя. Маємо припинити ідеалізувати, ділити світ на чорне і біле. Маємо більш критично ставитись, але не «закопувати» через кожну помилку. Маємо бути терплячими, уважними, вихованими та співчутливими. Митці мають усвідомлювати відповідальність за те, що вони роблять, за ідеї, які вкладають у свої роботи. Слідкувати, щоб це не слідувало нищівним стереотипам, не паплюжило та не знецінювало. Маємо припинити ділити державу на «правильних і неправильних»; визначати рівень патріотизму за регіоном; визначати, що хтось «важливіший» за інших. Маємо зрозуміти нашу рівність. Рівність і братерство. У нас ще багато роботи для розвитку культури, але головне – це мати бажання і прагнути до того. І тоді все вийде.
— Чи можеш порівняти український, іноземний, російський простори?
Черта: Раніше я спілкувалась і вела акаунт російською, була підписана на росмитців, крутилась в цьому інфопросторі. Не люблю згадувати той період, але не стану замовчувати: він був. Після 24 лютого я два місяці чистила підписки, шукала «хороших росіян» і, не знайшовши, відписалась від усіх. В українському просторі є проблеми, які треба вирішувати, але є переваги. В ньому я відчуваю себе своєю. Російський я ніколи не сприймала «своїм», я в нього не вписувалась, і це логічно: він і мав бути мені чужим. Головною відмінністю українського та російського просторів (помітила це за митцями з подібним досвідом) – росіяни люблять «возвеличувати». Ігнорувати проблеми, бояться критикувати, подекуди ледь не божествлять митця. Мене це завжди лякало. Наче для них митець не був живою людиною, а якоюсь надістотою. Це інколи трапляється і у нас, але значно рідше. А ще, крадіжки робіт і видавання себе за мене – це трапляється в усіх просторах, із багатьма митцями, і не залежить від мови спілкування чи національності.
— Чи складно тобі просуватися в українському просторі? З якими труднощами та перевагами ти зіштовхнулася через це? Як ти їх долаєш?
Черта: Алгортими соцмереж. Інстаграм дуже не любить українських митців, настільки не любить, що мене погрожували заблокувати вже рази три точно. Видаляли роботи за «мову ворожнечі», хоча її там не було. На мене масово кидають скарги росіяни, спамлять у коментарях – це дуже змучує. Через маленькі охоплення інколи втрачаю мотивацію, проте у мене чудова авдиторія, яка постійно мотивує і надихає. Інколи трапляються конфлікти через різницю в розумінні тої чи іншої події або проблеми. Трапляються люди, які не розуміють певні сенси у моїх роботах, або розуміють їх неправильно, і через це критикують, а коли намагаєшся пояснити – не хочуть слухати. Для мене це проблема, бо я люблю символізм у роботах, люблю вкладати філософські речі у них, але, цитуючи один коментар, інколи люди називають це «філософською маячнею» – і не хочуть розбиратися. Крім того, існує проблема крадіжок робіт. Мої роботи часто десь публікують без позначки мого авторства, ба більше – видають за свої. Це теж деморалізує. Та, як я вже згадувала, крадіжки робіт відбуваються в усіх інфопросторах.
— Як та коли виникла твоя серія гуманізацій з українськими містами?
Черта: Можливо, у 2021-му. Я знала, що мушу зануритись в історію кожного міста, тому боялась помилитись, не так зрозуміти, не так показати, випадково образити. Я була не впевнена у своїх силах, тому не починала. Мотивація з’явилась у березні 2022-го. Першим спробувала намалювати рідне Запоріжжя, але мені не сподобався результат (він зазнав найбільше змін, бо моє сприйняття рідного міста дуже сильно змінилось за цей час). Першим офіційним малюнком серії вважаю хуманізацію Кривого Рогу. Не знаю, чому обрала його першим, ахах. Мотивувало бажання нагадати людям, які виїхали з рідних міст, або втратили їх через війну, про їхні домівки. Не знаю, як це: втрачати дім, залишати рідне місто, але я уявила, наскільки це боляче і травмуюче, і мені захотілося підтримати земляків. Я не планувала робити з цього фандом, якось розвивати, але моя цікавість зростала, і ось – маємо, шо маємо. Ця тема дуже сильно зачепила мене, і я вважаю це безоднею для ідей. Кожне місто цікаве – чи це обласний центр, чи місто в області. Я перерию всі джерела, але вивчу, намалюю і перенесу це в сюжет. Коли їду в інше місто, ніби відчуваю його присутність. Можливо, звучить не дуже здорово, але мені це не заважає жити, навіть подобається. Ніби вища сила чи шось типу того 🙂
— Чи закладаєш ти у малюнки (міст) приховані (чи не дуже) сенси?
Черта: Так, завжди. Колір очей, форма обличчя, колір шкіри – це все важливі деталі, і я додаю їх не просто так. Я дуже хочу, щоб через мої роботи, люди почали ставитись до міст, як до живих істот. Почали співчувати їм, любити їх, піклуватися. Я впевнена, що саме люди роблять місто таким, як воно є. Хуманізація міста для мене – сукупність фактів його історії, культури, ментальності та спільних рис характерів мешканців. Якщо городяни люблять своє місто – воно це відчуватиме, воно буде квітнути і радувати їх, і це помічатимуть інші. Це основний сенс, який я хочу донести у своїх роботах.
— Ти реалізувала першу частину серії значків із містами, кошти з яких задонатила на підтримку ЗСУ. Чи буде продовження?
Черта: Так, ми співпрацюємо з terpinnya.ua, яким я дуже вдячна за пропозицію зробити для них дизайни значків! Зараз я розробляю другу серію, вона майже готова, і я повністю довіряю їх творцям у плані розподілу зароблених коштів (а це саме виробники ними розпоряджаються, тому замовити їх ви можете лише у них безпосередньо). Я починала роботу над мальописом «Слобожанщина», проте ще думаю, чи працювати по регіонах України, чи краще розповідати історію всіх і одразу, чи створювати її взагалі.
— Розкажи про інші свої проєкти, окрім гуманізацій.
Черта: У мене є авторський мальопис «Літо’18», ідея з хуманізацією місяців, сюжет за мотивами української міфології «Остання пісня» та ще кілька проєктів, над якими я періодично працюю. «Остання пісня» мені дуже подобається зв’язком зі слов’янською міфологією, бо ця тема завжди мене вабила. Там цікаві персонажі, сюжет, аде я давно не мала настрою або часу малювати по ній. «Літо’18» більш пророблений проєкт, він має вже три розділи, і я працюю над четвертим. Хуманізації місяців мають свої гілки сюжетів, але вони невеличкі. Мабуть, робитиму їх під настрій – «для душі».
— Поділися з нами своїми ОС-ами! Розкажи про одного чи кількох будь-яких персонажів, із будь-яких своїх серій. З однієї чи з різних.
Черта: Мабуть, моїм улюбленим ОСом є Блудник з «Останньої пісні». У нього цікава зовнішність, характер, історія, а малювати його – суцільне задоволення. Він моє сонечко 😀 Я дуже люблю усіх чотирьох головних персонажів «Літа’18», як своїх діточок, бо їхні біографії вже повністю продумані, і я навіть не можу обрати, кого з них люблю більше. Ще з цього сюжету є персонажі Кішка та Брунька, і я не хочу спойлерити сюжет із ними, проте маю сказати, що дуже сильно люблю їх теж! Мабуть, найбільше я люблю хуманізацію Запоріжжя. Відчуваю до нього якісь родинні почуття, ніби він і справді є моїм рідним містом, і люблю його безмежно.
— Розкажи трохи про свій комікс! Той, де «любовний» чотирикутник))
Черта: «Літо’18» – історія чотирьох українських підлітків: Максима, Міті, Кіри та Шури, які проживають останні місяці навчання, ЗНО та літо 2018-го. Максим – харків’янин, що переїжджає до Запоріжжя. Він є головним героєм, який дуже сумує за рідним містом і намагається прийняти нову реальність. Кожен персонаж має свою історію, свої проблеми і прагнення. Сюжет уже прописаний до кінця, я планую випускати її друком. Любовного чотирикутника, як такого, нема, але є дещо набагато цікавіше. Без спойлерів;)
— Опиши свої робочі місце, процес і атмосферу :3
Черта: Йой, моє робоче місце – це хаос здебільшого, де я сиджу в позі жаби, зі стилусом в руці, якось зав’язаним наспіх волоссям, п’ю газованку і палю водночас, відкривши мільйон вкладок із науковими статтями, і поверх – програму для малювання. І ще обов’язково Ютуб-плейлист на фоні, під настрій) Коли прохолодно – запалюю аромасвічки, у мене їх ціла колекція. Якщо говорити про міста, то це довгий, але цікавий процес. Наприклад, я хочу створити новий пост «Сповідей». Спочатку відкриваю статтю про місто у Вікіпедії, щоб приблизно знати, з чим маю справу. Вікі я не сильно довіряю, тому шукаю ще одну-дві статті з наукових бібліотек, де стисло розповідаються основні історичні події. Шукаю те, що найбільше мене вразило, знаходжу по одній-дві статті з кожної події, або одне чіпляється за друге, і таким чином складається цілісна картина. Потім я намагаюсь перенести це на характер міста, як ті чи інші події на нього вплинули і, таким чином, створюється його філософія: якийсь життєвий урок, який місто виносить для себе після пережитого. Це є невід’ємною частиною кожного посту з серії «Сповідей».
— На твоїй сторінці в Instagram можна знайти не лише малюнки, але й анімаційні роботи. В яких ще форматах ти працюєш і хочеш працювати?
Черта: Я почала малювати в діджиталі саме з анімацій, це вони надихнули мене показувати свої роботи на загал, тому, можна сказати, я з анімацією вже давно. Вчилась її робити самостійно, тому вона не така професійна. У мене є найбільша робота в плані анімації: кліп для пісні thekomakoma – Сердечко 2. Зараз я бачу деякі недоліки, але все ще пишаюсь роботою і результатом. Я ще буду повертатись до формату анімацій, оскільки все ще дуже люблю цю тему.
— Яких маленьких-великих цілей ти прагнеш досягти, як художниця?
Черта: Я мрію, щоб моя творчість приносила користь для суспільства; щоб люди цікавились історією України, виносили якісь уроки; щоб моє мистецтво мало позитивний вплив. Я б хотіла розписати історію України через призму хуманізацій і показати, що кожен регіон неймовірний, цікавий, унікальний. Хочу, щоб всі любили свої рідні міста так сильно, як я люблю своє. Мрію, що колись мої роботи екранізують в Україні, але то вже зовсім захмарні мрії.
— Які поради ти можеш дати майбутнім та художникам-початківцям?
Черта: Не боятись помилитись; не боятись, що не вийде; не боятись почати; не здаватись, коли здається, що вже все; постійно шукати нове, розвивати стиль і розширяти тематику; малювати щоразу, як є сили і можливість; не перенапружувати себе, бо схопите вигоряння; не боятись щось підмічати у інших митців і привносити це в свій стиль, АЛЕ не копіювати та не красти!!!
— А що би ти хотіла сказати своїм читачам?
Черта: Дякую. За підтримку, віру в мене і раціональну критику.
— І, нарешті: що би ти сказала самій собі з минулого?
Черта: Не довіряй кацапам, сонце, а краще ще раз піди перечитай збірку з історії для ЗНО, згадай свого вчителя зі школи, який воював в АТО; згадай однокласницю, яка переїхала з окупованого Луганська, і ще раз подумай, чи справді ти хочеш сюди лайк поставити, чи намалювати фанарт, або написати слова підтримки російському митцю. І поїдь, врешті, ще раз до Бердянська, погуляй узбережжям, потім у тебе ще довго не буде такої можливості. Візьми номер у знайомої з Мелітополя, щоб не картати себе потім, що не знаєш, як вона зараз і де. Спи міцніше вночі, бо потім будеш просинатись від прильотів С300 на світанку, засинаючи в коридорі. Погуляй вулицею Сталеварів, поки вона ще ціла. Люби своє рідне місто, і воно любитиме тебе у відповідь.
- КОНТАКТИ