2022. Липень. Краків. Сонячно – погода підіграла нашим майкам на бретельках. Прохолодні напої. Dakh Daughters на сцені. Блакитно-жовті прапори на стінах, вікнах, людях. Літо – триває. Життя – триває. Війна в Україні – триває. Про це неможливо забути. Про це не можна мовчати.
Нам пощастило зустріти Влада Троїцького – засновника першого в Україні незалежного театру Дах. Він є організатором і художнім керівником гуртів «ДахаБраха» та «Dakh Daughters», що є одними з найвідоміших українських проєктів у світі. «ДахаБраха» вирізняються у жанрі «етно-хаос», а «Dakh Daughters» виступають в жанрах «фрік-кабаре» і театрального перфомансу.
Разом із артистками режисер приїхав до Польщі на фестиваль EtnoKraków. Сьогодні вони мають змогу підіймати наш прапор зі сцени і говорити про цінності свободи та рівності, які Україна щодня виборює для всього людства.
Це наша друга за два роки відверта розмова. Влад пояснив, чому культура не може існувати поза політикою, що таке «феномен Зеленського», які меседжі сьогодні найважливіші і чому світ ведеться на брехню росії – терориста ХХІ?
— Чим ви зараз займаєтесь?
Влад: 14-го липня виступаємо у Парижі на День взяття Бастилії у театрі Монфорт, 19го – в Авіньйоні з цим же номером (прим: «Україна вогонь»), 21-го – зі спектаклем «Danse macabre» у фундації Картьє в Парижі, 26-го – в Авіньйоні з оркестром на закритті фестивалю. Потім невелика перерва. 4-го – у Констанці (Німеччина), потім стріт-арт фестиваль у Франції. Потім Осло (Норвегія) і Дюссельдорф (Німеччина). Невелика перерва. Тур у Франції. Грузія. Чехія. Знову Франція. Після цього – нові спектаклі в Угорщині та Німеччині. ГогольFest. Насправді, наступний рік вже розпланований.
— Чому так багато Франції?
Влад: У нас багато друзів у Парижі.
— Зараз, у розпал повномасштабної війни, працювати стало важче?
Влад: Правду кажучи, в чомусь стало навіть легше. Світ дивиться на українців. Багато контрактів із російськими виконавцями розірвано і виник простір. Тож, якщо ми представляємо конкурентне сильне висловлювання, ще й наповнене важливим актуальним меседжем – це, безумовно, працює.
— Які меседжі – найбільш важливі та актуальні?
Влад: Мені здається, головний меседж в тому, що ми зараз захищаємо весь світ. І ми разом, з усім світом, мусимо перемогти у цій війні. Діалоги з росією – не на часі. Спочатку нам потрібно перемогти, і тільки потім – про щось із ними розмовляти. Цей наратив постійно слабшає та підсилюється, що добре видно по заявам представників держав. Другий момент – підтримка нашої економіки. Бідність зросте, а це підвищить соціальну напругу. Третє – підтримка біженців та всіх, хто постраждав від війни: військові, поранені, сім’ї загиблих і ті, хто лишився без даху над головою. Всіх, це має бути багаторівнева підтримка. Багато жінок та дітей опинилися на чужині, без знання мови, з купою проблем – їм потрібна допомога. Більшість не хочуть там бути, і це психологічно тисне. Мусимо подбати про те, щоб наші біженці не постраждали від непривітності іноземців, адже економічна криза торкнеться всіх. Ця зима буде важкою для України, для росії, для Європи. Для всього світу. Разом із подорожчанням палива, тепла, всього … це є підґрунтям для популістських правих і всіх тих, хто спонсоруються росією.
— Дехто досі пропагує «культуру внє палітікі». Що ви про це думаєте?
Влад: З-поміж усіх сфер, культура найближче взаємодіє з людиною. Вона впливає сильніше за новини, адже торкається емоційного, чуттєвого, і безпосередньо взаємодіє з нашими серцем. Не можна говорити, що «культура – внє палітікі». Не дарма в Америці існує спеціальне управління щодо створення голлівудського продукту, який досі транслює цінності Заходу через кіно. Сучасний Marvel – це зброя, і той, хто вміє нею користуватися – вже це робить. Є чому повчитися у ворога: росія через різні формати транслює міф про «велику державу», «велику російську музику/театр/балет». Це викликає когнітивний дисонанс: якщо вони створюють «прекрасні» речі, то не можуть бути чудовиськами. Це брехня, але вона працює. Коли твоє мистецтво привертає увагу, подобається людям – ти сам подобаєшся людям, збираєш армію прихильників і можеш транслювати, що завгодно, бо твої прихильники знайдуть виправдання. росія давно використовує це проти нас.
— Як ми можемо боротися?
Влад: Я ще до війни (прим: до 2014) хотів створити клуб, який би вивчав формування ідеологічного контексту – на прикладі росії. Існує розробка олександра дугіна (прим: вважається ідеологом рашизму), так званих методологів (прим: група політологів і політиків, які обслуговують сучасну російську владу) на чолі з сергієм кірієнко. Вся ця мракобесія у вигляді євразійства дугіна, що опирається на фашистські теорії івана ільїна. Цим просякнута їхня література. Це було у достоєвського. Його Верховенський використовував цей наратив – «чтоб управлять, нужно развратить и запачкать». росія використала це, щоб розбещити західне суспільство через консюмеризм (прим: культ споживання), а далі – конформізм (прим: пасивність, відсутність власної позиції), звідси – «нє всьо так однозначно». З цим потрібно працювати свідомо. Потрібно пояснювати, використовуючи аргументи, приклади, різні культурні формати. Є у мене два знакових фільми: «Мефісто» Іштвана Сабо розкриває реальну історію артиста, який став обличчям фашистського режиму в Німечинні, і «Конформіст» Бернардо Бертолуччі. Чому людям складно прийняти те, що культура – не поза політикою? Крок за кроком ти усвідомлюєш, що перебуваєш у російському просторі, що ти – співучасник. Починаєш шукати собі виправдання. Може, намагаєшся достукатися до ворога. У 2014 році я мав ілюзію того, що можна вплинути на росіян. Марно. Тому, нам самим потрібно облишити російське.
— Як допомогти людям це зробити?
Влад: Потрібно розуміння того, як працює ворог – 140 мільйонів, що зігують, й при цьому мають доступ до правдивої інформації. Потрібно розуміти інструменти, які використовує ворог. Особливо ті інструменти, які вони застосовують для західного суспільства. Існує інфраструктура людей, які роками працюють на систему – в культурі, в журналістиці, в політиці, у бізнесі, навіть у науці. З 20-30х років росія використовує технологію «корисних ідіотів», яких засилає в інші країни. Усі ці ромени роллани (прим: заперечував Голодомор; заступився за Шварцбарда, який убив Симона Петлюру; створював позитивний імідж срср). Вони приїздять і розказують, як добре жити в срср, хоча там Голодомор і ГУЛАГ. Вони формують уявлення – іноземці їм вірять. Україна має довгу історію, але й коротку – як незалежної держави. Тому багато людей не усвідомлюють ці технології.
— Але Україна має свої переваги? Які?
Влад: У перші місяці війни українці працювали інтуїтивно, серцем – в цьому була наша перевага на інформаційному й культурному фронті. Але потрібно вибудовувати синергію (прим: сумарний ефект різних факторів), щоб наші заклики підкріплялися потрібними наративами. Війна триває на всіх рівнях, не лише на передовій. Ми повинні вчитися швидко. Наші військові довели, що вони можуть вчитися швидко. Вони ефективно використовують надану зброю від партнерів, і весь світ дивується. Культура, журналістика – це теж фронт. Зеленський – талановитий артист. Як би хто до нього не ставився. Сьогодні маємо «феномен Зеленського», який вибив всю технологічність російського наративу, тому що він закликає емоційно, до серця, але це – тимчасово, і нам потрібно вибудовувати власні технологічні стратегії.
— Що ви можете порадити медійникам?
Влад: Потрібен синтез знань та вмінь – як було при козацтві. Як децентралізація влади, коли командир меншого рангу може швидко приймати рішення, не чекаючи підтвердження від старшого. Ти готовий прийняти важливе рішення, а для цього тобі потрібні знання твоєї спеціальності, твоєї справи. І ти мусиш брати на себе відповідальність.
— Тобто, це складний і довгий …
Влад: Не довгий. Довгий – це «ніколи», має бути «зараз». Часу не існує. Потрібно навчитися довіряти одне одному. Наш волонтерський рух – феноменальний. Не так багато існує країн … а може, взагалі більше не існує. Українські волонтери швидко та якісно закривають ті дірки, які не встигає залатати держава. З іншого боку, всередині країни відбувається тиск одне на одного. По різним питанням. Об’єднуватися «проти» чогось у нас виходить добре, а «за» щось – не дуже. Над цим потрібно працювати.
— Що робити митцям, щоб стати успішними у світі?
Влад: Митці роблять що можуть. Але продукт повинен бути конкурентним. Не «хоча б на рівні», а краще. Потрібна освіта – це твоя спеціалізація, у ній багато нюансів. Музика, образотворче мистецтво, кіно, театр – будь-яка творча спеціальність вимагає знань і навичок. Це важливо. Важливо знати іноземні мови. Тому нашим митцям, які претендують на щось у світі, варто вивчити хоча б англійську. Також потрібно розуміти і враховувати контекст сучасного мистецтва – хоча б у тій сфері, в якій працюєш. Театрал – театру, музикант – музики. Не обмежуватися власним баченням: ти можеш бути дуже талановитим, але всі успішні люди досягають успіху, насамперед, тому, що багато працюють. Тобто, освіта, контекст, вписування в цей контекст, самопрезентація – ось важливі моменти для кожного амбітного митця.
— Можете навести якийсь приклад?
Влад: Наше кіно стрімко розвивається. Ще 10 років тому поняття «українське кіно», як таке, не існувало. Наші кіномейкері навчилися добре знімати, створили сучасну візуальну мову, навчилися доносити меседжі. Це – незалежний сектор. Державний, як театри та оркестр – він консервативний. Освіта – консервативна, викладачі навчаються своїх учнів тому, чому їх (не) навчили їхні викладачі. Тому на зовнішній ринок прориваються незалежні проєкти. На щастя, сьогодні маємо доступ до крутого контенту, та й до освіти – сів та поїхав у Польщу, Америку, Канаду. Завантажив освітні курси онлайн.
— Які знання чи навички потрібні кожному?
Влад: Потрібно знайти свою мову спілкування. Свій власний почерк. І потрібно розуміти контекст – я акцентую на цьому тому, що митець не може створити щось із нічого. Неможливо вижати із себе шедевр, не пізнавши світ навколо, людей, тому – досліджуйте. Враховуйте контекст. Ти не можеш презентувати своє мистецтво поза контекстом того, що вже існує. Є рідкісні виключення, типу Емира Кустуриці – і то, він був феноменом та перестав. Ти не можеш довго експлуатувати перший імпульс.
Журналістка, фотограф: Марія Старікова