Текст: Марія Старікова
Фото: Wikimedia Commons / Las Vegas News Bureau / US Army Archives / Atomic Tourism in Las Vegas by Kiana Pancino / CHRNBL by Кирило Русанівський
Сьогодні, коли російські військові розглядають сценарій «терористичного акту» з викидом радіації на Запорізькій АЕС, а українці готуються до наслідків ймовірної катастрофи, вкотре постає питання: а що же світ? Чи повиходять із музеїв західні екоактивісти, що борються з картинами на фоні екоциду в Україні? Чи проявить себе МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії – на порозі атомного теракту? Здається, пластикові стаканчики лякають іноземців більше, ніж наслідки вибухів на АЕС.
Відповідь здається настільки ж очевидною, наскільки ж і розчаровує: необізнаність і байдужість людей, далеких від реальної атомної загрози, обмежується лише мнимим острахом перед ядерною гранатою в руках російської мавпи. Ні сьогодні, ні 50, ні 70 років тому іноземці здебільшого не розуміють серйозності ситуації, тому не можуть збагнути її руйнівних наслідків.
💥 Ядерний туризм 50-х: як люди їздили у Вегас, щоб подивитися на вибухи
50-ті роки минулого століття – часи, коли у Вегасі можна було подивитися на ядерні гриби прямо з вікон готелю. І люди за це платили. Для них то був черговий атракціон.
За 100 кілометрів від міста Лас-Вегас розташовується Невадський випробувальний ядерний полігон. У 1952-1962-х, перш ніж Угода про Заборону ядерного випробування була ратифікована, тут провели десятки тестових операцій. Для мешканців, які фактично проживали у пустелі, це стало і розвагою, і видовищем: туристи з’їжджалися з усієї країни, ресторани впровадили атомний концепт, відкрили оглядові майданчики, в моду увійшли грибоподібні зачіски. Ядерні вибухи створювали штучне сонце на «світанкових вечірках», де просували «атомний коктейль» (горілка, бренді, шампанське, херес) та пін-апи «Міс Атомний вибух».
Подібні випробування проводилися в багатьох місцях, однак Лас-Вегас був єдиним містом, яке перетворило їх на атракціон. Відвідувачів заохочували жити моментом, забувши про негатив навколо. Типова реклама зображувала утопію: дивитися на вибух із вікна готелю чи з басейну, платити за це 3$, а потім випивати й грати в казино, ніби світ не гине в полум’ї ядерної війни.
Згідно з оприлюдненими розсекреченими документами, радіоактивні опади після випробувань ядерної зброї поширилися значною територією. Зокрема постараждали мешканці штату Юта: частки, такі як йод-131, могли потрапити в організм через їжу, напої, повітря і призвести до летальних захворювань. У ті часи мешканці не знали всієї правди про можливі ризики. Люди влаштовували пікніки на високих точках, аби добре бачити вибухи. Це призвело до наслідків, через які в 1990 році Конгрес ухвалив Закон про компенсацію за радіаційне опромінення.
Сьогодні до Невадського полігону знову возять туристів (фотографії та сувеніри заборонені). Основним джерелом розвитку сфери є Музей атомних випробувань, який відкрили в 2005-му.
«Один із напрямів, який мені просто болить, – це туризм. Так, Чорнобиль не повинен бути Диснейлендом, а туризм має бути освітнім. Нести розуміння, що там відбулося, чому так сталося, вчити робити висновки. Мені ближча позиція, яку прийняла Японія. Фукусіма – це свого роду цвинтар, музей пам’яті, Заповідник, місце наукових досліджень і лабораторія», – зазначила кандидатка біологічних наук, координаторка сторінки «Чорнобиль Інсайт» Катерина Шаванова.
Подібне легковажне ставлення змушує людей з далеких країн сприймати реальні загрози романтизовано, применшувати їх, не зважати на них – як би прикро це не було сьогодні для нас. Крім того, з моральної точки зору ядерна зброя не повинна викликати у людей асоціації зі задоволенням, радістю, видовищем, адже її справжні наслідки завжди про смерть і руйнації.
💥 Одна з найбільш небезпечних іграшок у світі? U-238 Atomic Energy Lab
Повернімося в чарівну епоху 50-х, коли ракети, космос і атомна енергія хвилювали уяву американської молоді … власне, як і сьогодні. Альфред Гілберт, винахідник конструктора, випустив дитячий лабораторний набір атомної енергії, що включає Уран (U-238), три джерела випромінювання, лічильник Гейгера, камеру Вільсона, спінтаріскоп, електроскоп, короткий посібник з ядерної фізики та набір куль для побудови моделі молекул.
A.C. Gilbert Companу випускала його у США між 1950 і 1951 роками за 50 доларів. Нині один із екземплярів експонується в Ulster Museum.
— Загалом цей набір, розрахований на дитину, дозволив провести понад 150 експериментів.
— Він містив 4 типи уранової руди і 3 джерела випромінювання (альфа, бета, гамма).
— Для виявлення швидкісних частинок використовували спінтарископ та хмарну камеру.
— Лічильник виявляв, наскільки забруднилася дитина.
— Існувала форма для замовлення заміни радіоактивних джерел.
Наразі точно невідомо, наскільки подібна іграшка відповідала стандартам безпеки того часу і сучасності: повідомляється, що набір вилучили з продажу не через загрозу, а через високу ціну. Минуло 70 років – в інтернеті множаться огляди на цей винахід, а на Ebay раритетні іграшки виставляють на продаж. У 2020 році професійний журнал IEEE Spectrum опублікував огляд на неї та повідомив, що загроза мінімальна, якщо дитина притримується всіх правил безпеки.
Нагадуємо, що вплив U-238 пов’язаний з раком, лейкемією та лімфомою, а також може міститися в корпусі бомби. Сам Гілберт вважав, що його іграшки виховують міцний характер.
Ви би дали своїм дітям науковий набір із ураном? У світі це питання залишається дискусійним.
- ЯК ПЕРЕОСМИСЛЮЮТЬСЯ АТОМНІ ТРАГЕДІЇ
11 березня 2011 року у регіоні Тохоку (Японія) стався землетрус, який призвів до втрати людських життів і території. У 2020-му в місті Футаба запрацював Меморіальний музей катастрофи на Фукусімі (Fukushima Disaster Memorial Museum), присвячений пам’яті і переосмисленню. Створюючи експозицію, японці консультувалися з Музеєм Чорнобиля і враховували досвід українців.
Три-Майл-Айленд був місцем широко розголошеної аварії, найзначнішої в історії американської комерційної ядерної енергетики. Сьогодні туристичний центр Три-Майл-Айленд у Міддлтауні, штат Пенсільванія, навчає публіку за допомогою виставок і відеопоказів.
В Україні існує низка культурних і наукових проєктів, вони – осередки пам’яті, досвіду та уроків, які ми намагалися засвоїти, аби трагедія ніколи більше не сталася: ні в Україні, ні деінде. Це проєкт «Звуки Чорнобиля», який працює в напрямку акустичної геології (зберігає звуки на межі виникнення, досліджує середовище тощо), залучає українських та світових амбасадорів-музикантів, переосмислює трагедію шляхом мистецьких та освітніх виставок. Це також і Національний музей Чорнобиля, експозиція якого має дозиметричні прилади, карти з грифом «секретно», опромінені предмети серед них. Також там є багато видань та навіть листи і щоденники ліквідаторів, які були написані навіть попри заборону, в 1986 році зокрема.
«Головна місія нашого музею – допомогти людству усвідомити важливість винесення уроків з історії – навіть з найстрашніших її сторінок. За роки існування музею на виставках побувало більше 2 млн людей зі ста двадцяти країн світу. Музею надано статус Національного. Серед речей, якими можемо пишатись – наші аудіогіди 9 мовами, зокрема японською та турецькою. Це важливо, бо англійською люди зазвичай володіють на побутовому рівні, а в нашій експозиції представлено багато того, що потрібно зрозуміти глибоко, відчути та “прожити”», – розповіла наукова директорка, заступниця директора Національного музея Чорнобиля Ганна Королевська.
Будь-яка трагедія – не про туризм і не про розваги. Будь яка трагедія – це рана, яку потрібно лікувати, робити це правильно та обережно. Це уроки, які ми мусимо засвоїти, щоб уникати катастроф у майбутньому – або могти мінімізувати катастрофічні наслідки.
Поки українці скликали Міжнародні форуми, запрошували фахівців для вирішення проблем і обміну досвідом, виборювали права й свободи ліквідаторів, створювали освітні, інформаційні та мистецькі проєкти про шкоду й захист від радіації – росія, яка вважає себе правонаступницею по відношенню до срср, робила нічого і реагувала ніяк. росіяни були надто зайняті тим, щоб готувати й втілювати терористичні плани – такі, як мінування енергоблоків ЗАЕС.
Станом на 28 червня США не бачать ознак того, що росіяни неминуче підірвуть Запорізьку АЕС – і водночас уважно стежать за ситуацією. Про це повідомив координатор зі стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Кірбі.