Рух «драйв-ін» виник у 30-х роках в Америці. Він спалахнув, немов феєрверк у небі, але швидко згаснув. Зараз про дистанційний формат згадали знову: завдяки пандемії і … ностальгії.
Бізнесмен Річард Холлінгсхед вважав, що американці ніколи не відмовляться від трьох речей: автомобілів, їжі та кіно. Тому він просто об`єднав їх.
6 червня 1933 року відбувся перший показ: фільм – «Бережіться дружини», вартість – 25 центів, закуска – пиво та чіпси.
Автокінотеатри стали сімейною розвагою і популярним місцем для побачень. Людей вабив неформальний дух, доступність і відчуття уявної свободи.
Глядачі дивилися переважно старі фільми і жанрове кіно – попит був, можливостей бракувало, тож статус формату залишався низьким.
Починаючи з 50-х, драйв-іни вийши в андеграунд. Замість голлівудських хітів тут постійно крутили роботи маленьких студій і режисерів-новачків.
У 60-х кінотеатри офіційно стали частиною торгівельно-розважальних комплексів, а глядачі переїхали туди, де стало «ол-інклюзів». Так виник мультиплекс: з великим вибором фільмів і новими комфортними умовами.
На початку 80-х власники автокіно проводили вінтажні розпродажі та арт-фестивалі: вони також прагнули стати мультиплексами. Кількість екранів збільшили, щоб глядач міг бачити відразу два-три фільми. Кількість автолокацій меншала: ласкаво просимо, капіталізм.
Але мода повертається, і сьогодні цей формат стає популярним знову – не тільки в Америці, не тільки через карантин. Його вже можна назвати частиною масової культури.
В Україні кінотеатри під відкритим небом прижилися давно; за останні два роки виникли нові форми, серед яких – оновлені драйв-іни.