Текст, Фото: Марія Старікова
Інтерв’ю з: Надія Мороз-Ольшанська
Локація: «NIĆ» («Нитка»)
Ми відкрились 24 жовтня 2020, в перший день гастролокдауна у Польщі. На відкриття приїхала подруга нашого закладу – Ірена Карпа, тож ми влаштували зустріч і майстерклас. 14 березня 2020 почалась пандемія. Літом обмеження пом’якшили, а потім закрили всі гастрономічні заклади повністю. Оскільки ми і кав’ярня, і книгарня, каву можна було взяти з собою.
— Хто заснував «NIĆ»?
Надія: Близнюки Сашко і Микола Ганюшкіни, я та мій чоловік Якуб Матушевський. Це суспільне підприємство, що функціонує при громадській організації. Не бізнес, не фірма, а соціальний проєкт. За літо ми з друзями навели тут лад. Більшість речей, – полички, альтана, подвір’я – ми створили самостійно. Подвір’я було нижчим на півметра від теперішнього рівня. Ми перебрали землю з глиною, уламками цегли, вирівняли, утрамбовували, засипали гравієм – і маємо чудову площадку для відпочинку та виступів.
— Мурал всередині закладу ви теж самі створили?
Надія: Його намалював Сашко Ганюшкін. А наша Яна займається книгарнею, вона – перший рівень комунікації з видавництвами. Спочатку їх було 5, тепер – понад 30! Є маленькі, є великі, як «А-ба-ба-га-ла-ма-га» і «Видавництво Старого Лева». У березні ми здійснили доставку книжок із Києва, Харкова … говорили про це з Оксаною Забужко й усвідомили, що провели евакуацію книжок до Кракова.
— Як тримаються зараз українські видавництва?
Надія: Є такі, що не відновили роботу, але в міру всі оживають. Деякі видавництва перекидають свою потужність на інші, якщо своєї не вистачає. Деякі переїхали на захід України, зокрема до Чернівців. Всі підтримують одне одного. Найгірша ситуація – із друкарством, адже більшість книжок друкувалися в Харкові. У зв’язку з обстрілами, сьогодні це неможливо.
— Чи є інші українські книгарні в Польщі?
Надія: На момент відкриття ми були першою книгарнею з україномовною літературою. Зараз маємо українську; польську, перекладену українською; українську, перекладену польською – щоб поляки теж ознайомлювалися. Ми принципово не маємо літератури російською мовою.
— Українські книжки перекладають локальні видавництва?
Надія: Так, це виключно польські видавництва, їх кілька: «Варстви», «Чарне», «KEW: Kolegium Europy Wschodniej», «Познанське Товариство імені Івана Франка». Вони перекладають найчастіше. Книжки Оксани Забужко переклало «Agora», велике й досить потужне видавництво.
— Отже, на українські книжки у Кракові є попит?
Надія: Так! Багато залежить від того, чи приїздить автор. Коли був Сергій Жадан – усі книжки розкупили! Ми відкрилися в пандемію, кордони були закриті, тому багато українців, що проживають у Кракові, користувалися нашими послугами. А оскільки ми контактуємо з авторами і видавцями, то мали такі книжки, яких в Україні не було. Минулої зими ми отримали книжку Уляни Супрун «Мочи манту», яку з Кракова замовляли в Україну.
— Які жанри купують частіше?
Надія: Важко сказати, бо на кожну книжку є свій покупець … але дитяча література користується попитом завжди. Особливо зараз. Весною приходило багато поляків, вони за раз набирали дуже багато дитячих книжок. Перше велике замовлення у нас було для Воєвудської бібліотеки: 170 книжок. Вони потім до нас просто приходили: взяли поличку, підійшли на касу, «оце нам пробийте, будь ласка». Також маємо інтернет-замовлення з різних країн. Зазвичай ми привозили книжки власними силами, але тепер стало важче. Польскі митники дуже зляться, вони дуже втомлені, і через те чіпляються до всього … о! Ще ми мали книжки, заборонені в Польщі: Шухевича і Бандери!
— Їх купували?))
Надія: Так)) Якось сталася цікава ситуація. Ми везли книжки, і українські митники нам кажуть: «давайте ми перевіримо, чи це дійсно книжки», і ми: «ну, давайте». Відкривають, дивляться, підіймають дуже суворий погляд. Питаємо: «що сталося?», а вони: «ви ЦЬОГО українських жінок будете вчити в Польщі?». Склалося враження, що там якась порнографія … а то була книжка Ірени Карпи – «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеш».
— Що відбувалося в книгарні 24 лютого?
Надія: Почався хаос із людей, речей, всього! До цього ми все літо робили безліч українських івентів та зустрічей, тому 24 лютого сюди приходили люди, приносили речі, ліки, їжу, питали, що робити, купували книжки! У нас тут стояв стіл, за який ми посадили людину з листочком, бо приходили цілі натовпи людей, які хотіли волонтерити. Оскільки я голова ще й іншої старшої організації, яка займається культурними івентами, ми зайнялися військово-медичною частиною, а кав’ярня стала пунктом прийому таких речей. Альтанка була завалена ліками, подвір’я – коробками з військовими штуками. Люди самі приносили. Вони знали, що існує наша локація, і що вона пов’язана з Україною. Особливо поляки! Поляки приносили геть усе. З самого ранку вони йшли до нас по інформацію, а під вечір вже наносили купу різних речей. Ввечері 25 лютого ми вже надсилали до України буса.
— Довго це тривало?
Надія: Досі триває. Доносять якісь речі, рації, відбувається постійний рух. Війна триває, і процес триває також. Спочатку ми бігли спринт, а в середині квітня зрозуміли, що це не спринт, а марафон. Тож ми дали собі можливість видихнути. Волонтери мали вихідні. Звичайно, нам прилітало, і досі прилітає за те, що в Україні війна, а ми тут відпочиваємо, але маємо розуміти: сили вичерпуються. Щоб відновити їх і працювати, потрібно відпочивати. Всім.
— Чи ви читали «Щоденник книгаря»? Він одповідає про книжкові події та фестивалі у Віґтауні, що на південно-західному краю Шотландії?
Надія: Не читала, але чула! Так, у нас є проєкт, який ми організовуємо від минулого року, літньо-осінній. «NIĆ, która łączy» – «Нитка, що об’єднує». Це такий цикл творчих заходів: презентації, зустрічі, майстеркласи. Ми також долучаємось до «Ночі книгарень», що відбувається по всій Польщі. В коридорі у нас є ціла галерея, де відбуваються різні виставки. На подвір’ї – влаштовуються концерти. Найголосніші за останній час були «Гайдамаки». Також ми організовуємо джазові вечори, музичні джеми, співпрацюємо з українськими артистами, які шукають можливості десь себе показати.
— А що то за котик у вас на стіні, біля входу?
Надія: Це Олена Павлова намалювала, авторка кота Інжира. Вона проїздом була тут, ми робили презентацію її книжки поезій, тож вона лишила нам маленький мурал з Інжиром. Біля вимикача, щоб тут перемикалися на українську. Нам лишають фотокартки, прапори, листівки, що гріють душу.
— У вас можна придбати патріотичні стікери та інший стаф?
Надія: Так, різні художники пропонують колаби. Деякі створюють волонтери – все донатимо на ЗСУ. Минулого року Остап Українець записував тут кілька випусків свого блогу («Твоя підпільна гуманітарка»). Тому ви можете знайти нас на його каналі по такому дуже крутому фону і, як писали його фоловери – по якіснішому звуку! Знімати допомагали наші друзі-оператори. Вони записують, я працюю і перша слухаю нову лекцію. Було круто. Умовно, на даний момент ми самі робимо десь 30% подій, інші 70% – нам пропонують.
— Мабуть, важко все це вивозити?
Надія: Важко. Особливо, коли всі твої дні постійно розписані. З іншого боку, це весело і корисно. У нас тут відбуваються клуби української мови для людей, які потребують підтримки чи хочуть покращити знання мови. Є також польські мовні клуби. Планується соціальний проєкт: люди з інвалідністю, які погано бачать, навчатимуть польської мови українців. Вони матимуть змогу реалізувати себе у такий спосіб. Ми співпрацюємо з Краківським фестивальним бюро – в минулі вихідні брали участь у книжковому ярмарку. Більшість книжок там – антикваріати, а ми – з новенькими книжками! Але оскільки ми ще й кав’ярня, то ще були з цукровою ватою і лимонадом!
— Тобто, до вас можна прийти, випити, задонатити, поспілкуватися, придбати книжку, споглядати мистецтво і відвідати якийсь івент?
Надія: Так! Частину галереї (прим: коридори закладу) ми виділили на корисну інформацію для біженців. 3,5 млн злотих для військових і медичних потреб українців – те, що купувалося за гроші. 1 млн злотих – пожертви речами, які ми перепаковували і надсилали. В перші дні я мала по 700-800 дзвінків щодня. Дзвонили мені, чоловікові, на кав’ярню, знайомим. Давали багато коментарів на медіа. Було дуже важко: ти повертався додому і хотів впасти. Ні пити, ні їсти. Я дуже вдячна дівчатам і хлопцям, які у нас на барі. Вони витягували гігантську роботу: відповідали на дзвінки, спілкувалися з відвідувачами, збирали всі ці речі. Хтось на вокзалі повісив оголошення про пункт першого контакту і додав туди нашу адресу – ми довго боролися з тим, щоб її прибрали. Однак, усі ці події показали зрілість та згуртованість українського суспільства.
— Чим ви займаєтесь зараз?
Надія: Як фонд, готуємо акцію до великого збору коштів: на військові гелікоптері для спеціальних операцій ЗСУ. Я не була на протестах, ми розподілили обов’язки. Першими на протести вийшли саме поляки. Сьогодні під консульством росії відкрився сквер, перейменований управлінням Кракова – «Сквер вільної України». Були сенатори, посли з польського сейму, багато людей. І дивний був ефект, коли біля магістрату Кракова висіли прапори України, Кракова, але не було польських. Місцеві такі: «що?? просто …. що??». Просто вони раніше навіть не помічали, що там ніколи не було польських прапорів. А ми ж у Польщі! Було кумедно. Так, багато людей, всі адміністративні структури – вивісили прапори України на знак солідарності.
- Адреса:
Польща, Краків, вулиця Славковська (Sławkowska 28).
- Контакти
Instagram 1 / Instagram 2/ Facebook / Сайт / Фонд / fundacja.aktywna.integracja@gmail.com