Номінація: Міжнародний конкурс
Режисери: Марта Лайяна (Marta Lallana), Івет Кастело (Ivet Castelo)
Країна: Іспанія / 2019
Про що: Паула вирушає на літні канікули до маленького містечка в Іспанї, з населенням до 500 осіб – Охос-Неґрос. Наприкінці вона відчуває, що таке дорослішання, і трохи краще – саму себе.
Людям у залі ця стрічка видалась знайомою. Хто не чув історії про сільські пригоди? Багато українців прожили їх особисто: дружба від канікул до канікул, купання в річці, «перші рази». Після перегляду глядачі висловили режисеркам подяку за цей фільм та за паралелі, які змогли провести з самими собою. Кілька людей витирали сльози. Багато хто посміхався. Особисто я була зворушена.
Серпень танцює у зачинених стінах. Рушники торкаються один одного, сплітаються барвами, м`якими плямами стрибають під сонцем. На двох – одна пляшка, вода чиста і трохи тепла. Рюкзак – не холодильник. Шелестить поле. Вітер шелестить. Вони ніби змагаються за гучність. Тіні снують між похилених будинків, пірнають у вікна та вигулькують з-під дверей.
Літо ще не минуло. Тут, в Охос-Неґрос, літо ніколи не минає.
Івет Кастело, одна із режисерок стрічки, приїхала до України. Ми зустрілися на міжнародному київському кінофестивалі «Молодість», де я розпитала її про враження від дебюту, процес зйомок, найкращі та найгірші моменти і, звісно, про Охос-Неґрос. Ось, що вона розповіла:
Все, що є у фільмі, нам дали його жителі. І курочок, і постільну білизну. Місто долучилося до проєкту. Це приємно. Це робить його масштабним.
Писати сценарій вчотирьох – важко. Ми постійно розмовляли, щоб дійти згоди і створити історію >(прим: частково автобіографічну) про дружбу двох дівчаток. Кожен кадр викликав резонанс. Узгоджувати чотири голоси, скласти їх до купи і зробити фільм однорідним – велике випробування. З іншого боку, ідей ніколи не бракує – вас аж четверо!
Непрофесійні актори. Це було усвідомлене рішення. Не лише люди вживалися в свої ролі, а й персонажі переймали щось від людей, які їх грають.
Бажання зняти фільм постало від бажання розповідати історії дітей та підлітків. Ми вражені їх невинністю. Тим, як вони усе сприймають, без фільтрів і зайвих роздумів
Ми орієнтувались на іспанське кіно 80-х … наприклад, Віктор Арісе, «Дух вулика». Цей фільм та ряд інших демонструють сприйняття світу саме дитиною.
Стрічка поєднує реальність та вигадку. Це і є faction (прим: fiction + fact, новий жанр, який сьогодні інтенсивно розвивається).
Поняття часу було дуже важливим. Ми хотіли показати, що Охос-Неґрос – це місто, і місце, де час зупиняється.
Сцена зі сплячою куркою … далася нам важко. Так, дійсно. Мало хто бачив, як сплять курки. Камера стояла дуже далеко від птаха, а команда ховалась в іншій кімнаті. Ми не знали, що курки бувають такі агресивні :`)
Жінка, яка грає бабусю – найстарша в Охос-Неґрос. Вона володіла єдиним кінотеатром у місті, тому обожнює кіно. Інколи взагалі здавалося, що вона найбільш вмотивована людина на зйомках з-поміж усіх нас. Було ніяково просити її зіграти деякі сцени, але все пройшло добре.
Оскільки це наш перший фільм, ми наробили купу помилок. На етапі монтажу фактично перезняли його. Деякі сцени було важко відпустити – проте їх довелося видалити. Такі речі впливають на результат, роблять його кращим або гіршим. Для нас це досвід. Створюючи щось, ти постійно робиш вибір.
Фільм просякнутий жіночою енергетикою, чоловіча присутність – мінімальна. Ми хотіли передати почуття, які самі колись відчували. Я походжу з невеличкого містечка на півдні Іспанії, і зростала в оточенні сильних жінок. Але є Родріґо, через нього ми показали розвиток персонажа. Спочатку бачимо велику дистанцію між ним і Паулою, хоча одна з останніх сцен дає їм шанс порозумітись.
Журналіст: Марія Старікова